Виховний захід «Козацькому роду – нема переводу»

Баговицька ЗОШ І-ІІІ ст.

Виховний захід

«Козацькому роду
нема переводу»

Учитель:

Ремарчук О.М.

Мета: розширити та поглибити знання учнів про козаків – славних захисників             України:

-      ознайомити учнів із традиціями та звичаями козаків, які примножують сучасні захисники України;

-      виховувати глибокі почуття любові та вдячності до захисників України періоду Гетьманщини і сучасності.

Обладнання: портрети славних гетьманів: І. Сірка, Б. Хмельницького,
П. Конашевича-Сагайдачного, І. Скоропадського, Д. Вишневецького. Українські вишиті рушники, булава.

Слайди:

1. Запорізька Січ.

2. Козак зі зброєю.

3. Байда Д. Вишневецький.

4. І. Сірко.

5. Б. Хмельницький.

6. Б. Ружинський.

7. П. Конашевич-Сагайдачний.

Хід заходу

Вчитель. Добрий день, дорогі друзі! Сьогодні ми раді вітати вас на козацькому святі «Козацькому роду – нема переводу». Будьте уважні! В кінці свята буде вікторина «Кращий знавець історії козацтва».

Щоб правильно орієнтуватися в житті, щоб бути освіченою людиною, треба знати минуле свого народу, його історію. У минулого українського народу було неповторне і легендарне явище – феномен – Запорізька Січ.

Це про неї М. Гоголь писав так: «Так, ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді і дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

Ми з вами живемо на цій славній землі і повинні знати про славні подвиги своїх запорожців, а також про наших земляків воїнів-захисників АТО, які і сьогодні продовжують героїчну сторінку нашої історії, захищаючи наші кордони від ворогів.

Які ж були козаки?

Учень 1. Запорізьких козаків легко впізнавали: міцної статури, плечисті, із засмаглими, обвітреними, суворими обличчями, в овчиній гостроверхій шапці, з люлькою в зубах. Довгі вуса й розкішний чуб-оселедець для козаків були особливою гордістю. Щоб стати козаком, хлопцю треба було дібратись до Січі, пливти по річці проти течії. Спочатку юнак був джурою-учнем. Він повинен був навчитись володіти семи видами зброї: рушницею, луком зі стрілами, пістолем, списом, кинджалом, захалявним ножем і шаблею, яка для козаків була символом їхньої особистої свободи та воїнської майстерності.

Вчитель. Ви зараз також є джурами. Джура три роки проходив випробний термін: чистив зброю, доглядав коней, навчався влучно стріляти з рушниці, бою на шаблях, верхової їзди, плавання на греблі. Все це фізично розвивало юнаків, вселяло в них віру у свої можливості. Під умілою опікою старших товаришів джура навчався витривалості, хоробрості й ставав добрим воїном. Їх також навчали письму, церковного читання, хорового співу та музики.

Вчитель. Слава козаків була у їхніх ватажках. Перша розповідь про Дмитра Вишневецького.

Учень 2. Крізь бурхливі століття пронесли кобзарі пісню про відважного козака Байду, який пішов на мученицьку смерть не зрадивши рідної землі. Байда – це вождь українських козаків, мужній та відважний князь Дмитро Іванович Вишневецький став першим організатором і полководцем запорізьких козаків. Саме під його керівництвом відбулися перші гучні сухопутні та морські походи запорожців на Крим та Туреччину. Саме він запровадив на Січі човни з буйволових шкур, щоб легше було їх переносити на руках по суходолу.

Під час одного з походів князь потрапив в полон до турків. Легенда розповідає, що турецький султан запропонував йому перейти в мусульманську віру і служити йому. Але Байда відмовився, не зрадив православну віру. Султан наказав його схопити і підвісити за ребро, і повісити на стіні фортеці. Три дні висів він, але не прохав про помилування, а насміхався з ворогів. Турки не витримали глузувань і застрелили Байду. Так віддав своє життя Вишневецький за свою землю і  православну віру.

Вчитель. Військове мистецтво запорожців вдосконалювалося й змінювалося з урахуванням європейської бойової практики. В 1632 р. польський вчений
Ш. Старовольський видав у Німеччині книгу «Полонія», де є характеристика козацького війська: «У своїх таборах вони мають дисципліну стародавніх римлян, а воєнною доблестю та обізнаністю у військових справах вони не поступаються жодній нації у світі. Козаки були і майстрами морських походів. Справжнім козаком вважався той козак, який побував у морському поході». Більше двадцяти років ходив гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний у морські походи.

Учень 3. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний належав до найосвіченіших людей свого часу. Він здійснив багато вдалих походів проти Туреччини та Криму, захоплював фортеці та визволяв бранців. В 1621 році отримав блискучу перемогу над 250 тисячною армією турків, відбивши бажання у турків завойовувати Європу. Посол Венеції в Криму італієць Дасколі Д’ортелі свідчив: «Козаки такі відважні, що 20 чайок не бояться 30 галер падишаха». А турецький хроніст Мустафа Наїма писав «Можна впевнено сказати, що не знайти в усьому світі людей більш відважних, які б менше думали про життя, або менше боялися смерті».

Він піклувався про розвиток науки і культури в Україні. Завдяки його зусиллям в 1620 р. в Україні була офіційно відновлена православна церква. З усім військом запорізьким вступив до Київського братства. З кожного походу частину здобичі віддавали на потреби братської школи.

Під час п’ятитижневих боїв під Хотином розбив турків, але був тяжко поранений. Король польський Владислав навіть надав йому свій віз і лікаря. Але Сагайдачний помер. З приводу сумної події ректор Київської братської школи Косіян Сакович написав вірші, в яких стверджував ідею безсмертя подвигів, слави й доброчинства Сагайдачного. Навіть своє майно по заповіту розділив на 3 частини – дружині й двом братським школам (Київській та Львівській). Поховали його в Богоявленській церкві.

Вчитель. Серед козаків були особливі козаки характерники. Про силу  й непереможність таких козаків ходили легенди. Вони  могли проникнути в будь-яке замкнене приміщення й найнеприступнішу фортецю, плавати на човнах по землі, ніби по морських хвилях, ловити голіруч розпечені ядра, бачити за кілька верств; віщувати майбутнє. Характерником вважали одного з найлегендарніших кошових отаманів – Івана Сірка.

Учень 4. Серед визначних вождів козацтва найяскравішою постаттю козацтва був Іван Сірко. 22 рази козаки обирали його кошовим отаманом. Ніхто, крім нього, не заслужив такої шани.  Усе своє життя боровся Сірко проти турків і татар, змушував ворогів тремтіти і за морем і за горами. Брав участь у 55 битвах і завжди перемагав. Військову славу і талант Сірка історики ставлять поряд із Тамерланом і Чінгіс-ханом і Олександром Македонським. Подвиги Сірка викликали жах серед татарських і турецьких загарбників, які називали його урус-шайтан, тобто українським чортом. Іменем Сірка татари лякали своїх дітей, коли ті плакали.

 Пізніше Сірко очолив повстання проти царських воєвод. У цій жорстокій сутичці з російським військом загинув його улюблений син Петро, а сам кошовий попав у царську немилість і був засланий у Сибір.

Цар не любив Сірка і побоювався. Але коли 300 тисяч турків перейшли Дунай і хмарою посунули на Україну, в цей час цар згадав Сірка. Запорожці зажадали від царського уряду повернення на Січ грози бусурманів. Цар змушений був поступитися.

Сірко з військом запорожців, завдавши ворогам величезних втрат, визволили з неволі багатьох полонених. Для рідної землі Іван Сірко був вірним оборонцем і захисником.

Сірко ще за життя став героєм безліч легенд. Народ із безмежною шаною ставився до свого оборонця. Тому й наділив його надприродною силою. Так, наприклад, одна з легенд розповідає, буцімто жив легендарний кошовий двісті десять років. Тричі зазирала смерть у вічі, і тричі його рятувала жива вода. А коли надійшла пора прощатися козакам з їхнім улюбленим ватажком, то, віддаючи останню шану, землю на Сіркову могилу насипали шапками козаки, кожного разу низько вклонившись отаманові. Правицю ж Сіркову ще сім років після його смерті брали в походи, оберігаючи себе від поразки, бо вірили, що добре пам’ятають турки й татари руку Івана Сірка.

Вчитель. Бажаючи закріпитись в пониззі Дніпра, турки побудувати ряд фортець. В 1492 році побудували фортецю Іслам-кермен, тепер на цьому місті знаходиться Каховка. Цю фортецю свого часу руйнували і Байда Вишневецький, Іван Мазепа, Іван Сірко, а в 1576 році Богдан Ружинський, який з козаками загинув під час штурму.

Учень 5. Гетьмана Богдана Ружинського називають ще «гетьман у чорному оксамиті», походив з роду князів Гедиміновичів, мав маєток на Волині, який пограбували татари, матір убили, й дружину взяли в полон. Саме це погнало молодого князя на Січ. Людиною був хороброю, освіченою, рішучою.

Про його авторитет свідчить те, що від імені козацтва він мав зносини з Москвою і Польщею.

Цікаво, що гетьман Ружинський застосував власну тактику боротьби з татарами, до якої ординці так і не змогли пристосуватися. Нападали на татар, коли ті йшли знесилені зі здобиччю і нападали на татар, визволяючи бранців. Або пропускав татар, а сам нападав  на татарські улуси, а коли мурза про це дізнавався, то сам повертався назад у Крим і тут їх козаки знищували.

Під час походів у Крим визволяв бранців, ходив до Туреччини, спустошив передмістя Стамбула, і з великою здобиччю повернувся додому. Від нього тремтіли від страху і Крим та Туреччина. Після його походів настав спокій в Україні. Гетьман  вважав, що треба закріпити вихід України до Чорного моря, цьому насамперед заважала турецько-татарська фортеця Іслам-Кермен в гирлі Дніпра. Козаки захопили та зруйнували фортецю, однак під час штурму 15 серпня 1576 року, коли висаджували в повітря частину стіни, козацькі сапери помилились, їхня помилка коштувала життя гетьманові та козакам, які брали участь у закладенні фугасу.

Загибель гетьмана оспівано в піснях і звеличено в легендах.

Учень 6.  Богдан Михайлович Хмельницький – гетьман Війська Запорозького, очільник Українського гетьманату (1648–1657). Богдан Хмельницький організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави – Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Протягом свого гетьманування укладав союзи зі Швецією, Московською державою, Османською Портою.

Невибагливість у побуті та скромність в етикеті Б. Хмельницького підкреслювали багато сучасників, зокрема венеціанський посол Альберто Віміна, який зустрічався з гетьманом у 1650 та 1656 рр. Підсумовуючи свої враження від зустрічей, він писав: «Всім, хто входить до його (Хмельницького) кімнати, він тисне руку і всіх запрошує сідати, коли вони козаки. У цій кімнаті немає ніякої розкоші, стіни позбавлені прикрас. У кімнаті знаходяться тільки грубі дерев’яні лави, вкриті шкіряними подушками… Дамаський килим простягається перед невеликим ліжком гетьмана, в головах його висить лук і шабля, єдина зброя, яку він звичайно носить… Гетьман передбачливо прикрасив так своє житло, щоб пам’ятати про своє становище і не впасти в надмірну гордість». 

Вчитель. От би деяким нашим політикам мати таку скромність у побуті або хоча б розуміння того, що при масовому зубожінні свого народу не можна розкошувати в ресторанах та роз’їжджати на супердорогих автомобілях іноземного виробництва. Та куди їм до Богдана Хмельницького!

В 1954 році місто Проскурів було перейменовано на Хмельницький, а в
1943 році місто Переяслав – на Переяслав-Хмельницький.

Виходять чотири учениці з вишитими рушниками.

Учениця 7. Коли козаки вирушали в дорогу мати давала сину вишитий рушник, як оберіг.

Рушник – це ознака великої любові і незрадливості та ніжної материнської пісні, яка кличе до рідного дому. Хліб-сіль на вишитому рушнику – одвічні людські символи. Прийняти рушник, поцілувати хліб-символізує духовну єдність, глибоку пошану тих, хто виявив її. Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час.

Учениця 8. З давних-давен у чарівну силу рушника вірили як у доброго чародія, що вбереже від всякого лиха. Сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому.  Для хлопчиків вишивали свої візерунки, для дівчаток свої. На моєму рушникові калина – це дерево нашого українського роду. Ягідки калини червоні, то вони і стали символом крові та невмирущого роду. Тому весільні рушники прикрашали могутніми гронами калини.

Учениця 9. Рушник супроводжував людину з перших хвилин життя. На вишиті рушники приймала повитуха немовля. На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев’язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий рушник. Проводжає мати сина у солдати і у хвилину прощання оповиває свою кровинку рушником.

Учениця 10. Шануйте, друзі, рушники,

                       Квітчайте ними свою хату,

                       То обереги від біди.

                       Шануйте те, що дала мати.

 Учень 11. Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям, боронила свою землю і українській народ від завойовників. Служити в козацькому війську вважалося найпочеснішою славою. На Січі можна було зустріти різні народності. Козаками ставали українці, росіяни, білоруси, поляки, турки та інші народності. На Січ приходили принижені, ображені і ті, кого приваблювала воля, здобич, молодецтво. 

Учень 12. У товариствi запорожцiв понад усе цiнувалися смiливiсть, кмiтливiсть, добре серце i, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизано все життя Сiчi.      

Цiєю рисою запорозьких козакiв частково пояснюються й тi дивнi прiзвиська, котрi вони давали новачкам, що приходили в Сiч: Пiвторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупинiс, Загубиколесо, Задерихвiст, Заплюйсвічка тощо. Людину малого зросту вони в силу свого гумору називали Махиною, великого зросту – Малютою, шибеника – Святошею, лiнивого – Доброволею, незграбного – Черепахою. Хто у них спалив курiнь, той – Палiй, хто схожий на перепiчку, той Корж, хто високий i тримається прямо, той Товкач...

Учень 13. Але були речi, до яких козаки ставилися дуже серйозно i нiколи не брали на сміх. Це – вiра християнська (у них був закон – пiд час бойових дiй не вбивати дiтей, часто з походу привозили хлопчикiв на Сiч, там були школи, де вони вчилися читання, спiвiв i письма), це – шаноба до старих. З великою повагою козаки ставились до своїх отаманів та гетьманів.

За злодiйство на Сiчi карали на смерть. Всi ж козаки, що належали до запорозького вiйська, вважалися за рiвних i звали себе товаришами або братчиками. Козаки все життя проводили у небезпецi, яка чатувала на них з усiх бокiв. Тому й були вони витривалi на холод, спеку, голод, спрагу.

Вчитель. Козаки, суворі воїни, загартовані в боях і морських походах, у вільний час любили співати, танцювати і слухати музику. Найулюбленішим музичним інструментом у козаків була кобза, яку іноземні мандрівники називали «козацькою лютнею». У походах і під час військових урочистостей у козаків грала військова музика. Труби, фанфари разом із ударними інстументами використовували для подання сигналів під час бою. Тулумбаси використовували для залякування ворогів.

Під грім барабанів на сцені з`являється козацький загін на чолі з Кошовим. 

Кошовий:     Загін стій! Пісню заспівуй!

Козаки співають пісню «Козаки йдуть»

Кошовий:     А що, козаки! Дайте слово сказати! 

                       Чи не час до коша козачаток прийняти? 

Козаки:         Саме час! Саме час! 

                       В самий раз! В самий раз! 

Кошовий:     Одержавши на раді згоду, 

                       Дітей козацького роду 

                       У наше коло викликаю, 

                       Їх перевірити бажаю! 

Звучить козацький марш. Заходять учні, яких приймають у козачата.

Кошовий:     (звертаючись до одного із учнів) 

                       Поведу таку я річ: що ви знаєте про Січ 

                       І про нашу Україну? Розкажи на сину! 

1-й учень:     Знаєм, батьку, славна Січ 

                       ворогам ішла навстріч, 

                       рідну землю захищала 

                       і народ наш прославляла. 

2-й учень:     Лиха ж отчий край зазнав, 

                       не бажаємо нікому. 

                       Людолов нас чатував, 

                       щоб позбавить свого дому. 

3-й учень:     Цар Петро і Катерина 

                       зневажали наш народ. 

                       І тужила Україна 

                       під п’ятою у заброд. 

4-й учень:     Але наш народ боровсь… 

                       І Хмельницький в нас знайшовсь, 

                       і Сірко, і Дорошенко, 

                       й Полуботок, й Морозенко… 

Кошовий:     Що говорить вам – «козак» – 

                       Це крилате горде слово? 

                       Чом завжди буває так, 

                       Що світлішає від нього? 

Козачата:     Козаки – це вільні люди! 

                       Козаки – безстрашні люди! 

                       Козаки – борці за волю, 

                       За народну добру долю. 

Кошовий:     Козацькому гурту пристати ви раді?

                       Скажіть, чи готові ви жити по правді? 

Всі разом:     Готові! І жити чесно будем, 

                       і правил ми козацьких не забудем! 

Учень:           Козак – чесна, смілива людина, 

                       Найдорожча йому – Батьківщина! 

Учень:           Козак – слабкому захисник, 

                       Цінити побратимство звик! 

Учень:           Козак – усім народам друг, 

                       І лицарський у нього дух! 

Учень:           Козак – це той, хто за освіту, 

                       Хто прагне миру і блакиту! 

Всі разом:     Щоб козацькому роду не було переводу, 

                       Присягаєм на вірність Вітчизні й народу. 

Кошовий:     Загін кроком руш! Пісню заспівуй!

Козаки йдуть зі сцени, співаючи пісню «Ой у лузі червона калина похилилася»

Вчитель. Цікаво, що документи засвідчують про обов’язкове зведення школи при козацькій церкві. Запорізька школа навчала письма, церковного читання, хорового співу та музики. Гадаємо, не даремно оповідають про запорожців, що між ними були «такие грамотеи, что и в Лавре, й в столицах редко отыскать можно было подобных им».

Прийшла черга вікторини з історії козацтва. Хто дасть правильні відповіді отримає «солодкого козачка».

1. Що означає слово козак?

2. Що означає слово Січ?

3. Якою зброєю володіли козаки?

4. Хто заснував першу Запорожську Січ?

5. Де знаходилась перша Запорожська Січ?

6. Кого називали «урус шайтан»?

7. Як загинув Байда Вишневецький?

8. Назвіть щонайменше чотирьох гетьманів України.

(Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Байда – Вишневецький, Петро Сагайдачний, Іван Виговський, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, Кирило Розумовський, Іван Брюховецький).

9. Як називалися козацькі судна? (Чайки)

10. Який народний танець є і бойовим мистецтвом козаків? (Гопак)

11. На яких музичних інструментах грали козаки?

12. Як називалась традиційна козацька зачіска?

13. Які були в козаків посади?

  - кошовий отаман;

  - кухар;

  - гетьман;

  - піп;

  - курінний;

  - осавул;

  - сотник.

14. Назвіть елементи козацького одягу:

      - шаровари;

      - жупан;

      - кожух;

      - вишита сорочка;

      - пояс з китицями.

15. Коли відзначається День українського козацтва і хто вважався Покровителькою та заступницею Січі? (14, жовтня, Пресвята Богородиця Покрова).

16. Назвіть випускників школи учасників АТО.

Жюрі вручає «солодких козачків» учням, які дали правильні відповіді.

Вчитель. Козаччина найлегендарнiше минуле нашого народу, його святиня. Синонiм свободи, людської й нацiональної гiдностi, лицарської доблестi, високого благородства, талановитостi. Навiть у наш час, якщо хочуть пiдкреслити вроду людини, її кращi риси, то говорять, що «вiн (або вона) козацького роду». А щоб пiдкреслити чоловiчi якостi юнака чи хлопчика – говорять «гарний козак». Ми нащадки козацької слави, маємо зробити все залежне від нас, щоб звитяга козаків стала надбанням сучасних оборонців нашої Вітчизни.

Бо найкращі вояки –

Запорозькі козаки!

І не буде переводу

Українському народу

Доки із глибин сторіч

Долина козацький клич.

На цьому наше свято підходить до кінця. Звучить Гімн України. Всі учасники встають і співають Гімн України.

Фото із свята «Козацькому роду нема переводу»

 

                                   

                

Список використаної літератури

1. Січ-мати: Повісті та оповідання про Запорозьку Січ. Упоряд. В.Шевчук. - К.: Школа, 2003. - 431 с.

2. Мицик Ю. А., Плохій С. М., Стороженко І. С. Як козаки воювали : Іст. розповіді про запорізьких козаків. – 2-ге вид. – Дніпропетровск: Січ; К. :МП «Пам'ятки України» , 1991, - 302 с.

3. Путишествие по Херсонщине. Энциклопедия – путеводитель. Научная редакция : А.Паталах, С.Дяченко, М.Подгайный и др. – Херсон, из-во «Надднепряночка», 2005 – 276 с.

4. Українське козацтво. Мала енциклопедія. Кер. авт. кол. Турченко Ф.Г. - Київ: Генеза: Запоріжжя: Премєр, 2002. - 568 с.

5. Яворницький Д.І. Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких козаків. – Дніпропетровськ : Промінь, 1990. – 190 с.